
Мои дорогие стражи порядка и приставы к закону, сегодня я расскажу вам невероятную историю о том, как я купил кетамин, и благодаря этому стал самым уникальным супергероем помоек. Прошу вас, не судите меня слишком строго, ведь наркомания – всего лишь наш маленький кругозор, а супергеройство – наша с вами общая мечта.
Всё началось в один дождливый вечер, когда я, настоящий комик, решил сделать закладки в своих мыслях и отправиться в мир шмали. Чувствовалось, что этот опыт может изменить мою жизнь навсегда, и я не ошибся.
Я познакомился с парнем, который знал, как достать кетамин. Это была настоящая находка для меня, так как я уже «дунул» всю возможную марихуану в округе. И вот, я получил в руки этого маленького белого драгоценного шарика, который обещал мне удивительное путешествие.
Пришло время испытать новую силу, которую кетамин даровал мне. Я решил воспользоваться ею, чтобы стать настоящим супергероем помоек. Скажите, кто ещё может спасти мир от мусора и непорядка? Только я, вооружённый своим уникальным опытом и силой моего нового союзника – магического кетаминового шарика.
Первый раз, когда я ощутил свои суперспособности, был настолько потрясающим, что я даже не смог найти слов, чтобы описать это чувство. Я прыгал с помойки на помойку, ловко уклонялся от чьих-то ног и рук, как настоящий ниндзя. Моя скорость и рефлексы впечатляли даже самих тёток из подъезда.
Но не только мое тело стало супергеройским – изменился и мой внешний облик. Тян на улице начали оборачиваться за мной, оглушая своими дыхательными проблемами. Я стал магнитом для женского внимания, мои бошечки марихуаны стали символом стиля и прогрессивности. А когда я открыл румтур в своем подвале и начал войсить о своей новой жизни, мне понялось, что отныне я – не просто комик, а суперпуперкомик.
Суперспособность | Пояснение |
---|---|
Непобедимая скорость | Могу перемещаться с одной помойки на другую за считанные секунды. |
Превосходный рефлекс | Ловко уклоняюсь от мусорных пакетов и бросков недовольных граждан. |
Магнит для тян | Тян просто не могут устоять перед моим новым супергеройским обликом. |
С каждым днем я осознавал, что становлюсь все более и более незаменимым супергероем. Я не просто вытаскиваю помойки на свет, я совершенствую их, превращая их в настоящие произведения искусства. У меня есть миссия – сделать наш мир чище и красивее, и я прекрасно с ней справляюсь.
Конечно, есть и темные стороны моей новой суперсилы. Время от времени кетаминовый шарик просит пополнения, и мне приходится возвращаться к своему поставщику наркотиков. Но каждая победа над мусором стоит своей цены. Суперсилы не приходят с кетамином, а приходят с любовью к тому, что ты делаешь. Я стал супергероем не только благодаря наркотикам, но и благодаря своей страсти к комедии и помощи другим.
Так что даже если вы не можете летать над зданиями или превращаться в зеленого гиганта, всегда найдется что-то, с помощью чего вы сможете стать настоящим супергероем. Просто найдите свою силу и не бойтесь использовать ее для добра. Ведь это – самый настоящий суперспособ.
И помните мой пример – я, супергерой помоек, готов предложить нашему миру новый взгляд на борьбу с мусором и порядком. Не забывайте о добре и чистоте в своей жизни, и тогда, может быть, вы тоже сможете обрести супергеройские способности, даже без кетамина.
С этими словами я завершаю мой рассказ о том, как я стал супергероем помоек. Надеюсь, что вы найдете свою уникальность и сможете превратиться во что-то большее, чем просто обычный человек. Никогда не бойтесь быть себе настоящим, даже если это означает стать комиком-наркоманом-супергероем.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...